Польща, подібно до України, відривалася від російської економіки.

То як це відбувалося в Польщі є подібним до того, що діється в Україні тепер.

Польща по економічним показникам вийшла на дуже

високе місце серед країн ЄС. Але шлях був нелегкий.

Я живу у Польщі понад 25 років, служу у польській євангельській церкві пастором. А приїхав з України з Дрогобича на навчання до Польщі у 91 році, а до Варшави у 1993 р. Перед тим як Польща стала членом НАТО. Моя дружина є Полькою і її сім’я була заанґажована політично. Її дідо був творцем судової психіатрії у Польщі, і його іменем названа є вулиця у місті Сьвєчє (Świecie). А комуністи заслали його на провінцію. Я багато що чув з перших вуст. І багато, що бачив особисто. Напишу про те, що запам’яталося. Але коротко, щоб не втомити літерами читача.

Це була сіра і мало приваблива країна. Хоча були елементи покращення. Магазини, західні фірми, ресторани тощо. Гарні приватні будинки. А разом з тим дике зубожіння. Люди торгували всюди. В підземних переходах, на зупинках, тротуарах. Впало в очі, те що багато жінок палило цигарки. Забагато. Тепер є інакше. Після розлучення з Росією була висока інфляція. Польський злотий мав багато нулів. Долар був в тисячах злотих. Якщо порівнювати це з гривнею, котра після подібного відриву від Росії у 2014 році теж впала, то Україні ще пощастило. Один долар США коштував тоді кілька тисяч польських злотих!

У тому часі Польща, після перших реформ Бальцеровича, здобула безвіз з Європою. Це не було легко, бо країна мусіла сповнити критерії демократичні і політичні. Почалася масова трудова еміграція на захід Європи. На вулиці було чути фрази на кшталт: «Треба втікати з цієї проклятої країни, тут неможливо жити. Та «Солідарность» довела нас до катастрофи. Президент Валенса це зрадник і ідіот, який руйнує країну і не вміє керувати, і не може створити команду професіоналів». До тепер багато хто в Польщі ненавидить Бальцеровича, а разом з ним Валенсу.

В новинах було постійно чути про мафію, корупцію, економічні «махльойки» і «комбінації» з обкрадання країни. Регулярно когось десь вбивали – в торгових центрах, на базарах, вулицях, кав’ярнях. Мафія прушковська і воломінська була у всіх на вустах. Одна мафія контролювала кордон з бувшим СРСР, інша якісь міністерства і частину парламенту, поліцію, фабрики і казна що ще там. Було враження, що держава нічого не може з тим зробити.

На приклад їм вдалося впровадити такий закон, що церква не мусить розмитнювати авто, що куплене за кордоном. І ось по усій Польщі почалося «пробудження», члени мафії реєстрували нові церкви, а самі ставали єпископами і пасторами. Це був проєвропейський закон який дозволяв на реєстрацію церкви з 10 членами. Дві сім`ї і готове. Такі «церкви» ввозили до країни сотні автомобілів і продавали їх. Були ще якісь дива з іншими законами, що куплялися в парламенті. Майже як в ресторані: «Попрошу один гарячий закон і дві поправки». Такий стан мафійних впливів тривав дуже довго. Складалося враження, що мафія і корупція буде нормою життя у Польщі.

Пізніше усі дізналися, що між «Солідарністю» і комуністами була угода. Комуністи згодилися віддати владу, в замін за те що в них лишаться фабрики, заводи тощо. Так виникла олігархія здружена з мафійним кланами. Не знаю, чи булоб можливе, не згодитися на таке і намагатися забрати владу іншим шляхом. Може й так, але була би кров.

Я собі пояснюю це так. На приклад я є господарем і власником на підприємстві. І мені не дуже йде з тим госодорюванням. Приходить хтось ззовні і каже, що він керуватиме і все направить. Я знаю що мені не виходить, але віддавати не хочу. Кінець кінцем згоджуюся на те, що маєток є мій, але він керує процесами. Якось так домовилися комуністи з «Солідарарністю». Молода польська демократія і «Солідарність» була в іншому положенні. СРСР ще тримався і могло бути набагато гірше ніж на приклад тепер на Донбасі. Кожний компроміс і кожний крок був тоді на вагу золота.

Але в певному моменті все змінилося. Зміни приходили поступово, стрибками якби, звільнення ринку, безвіз, членство в НАТО, але справжні зміни настали після входу до ЄС. Прийшов іншій рівень конкуренції. А це змушує до розвитку.

На зміни Поляки чекали більше 10 років. Європа не хотіла приймати країни, яка не вміє захиститися. Польща отримала завдання збудувати армію, яка відповідає сучасним західним стандартам, тобто Натівським.

Цікаво було бачити як держава якби не переймалася занадто внутрішніми справами (мафія, корупція, безробіття), а усе було скероване на євроінтеграцію. Про це говорилося, писалося, зустрічалося. Якось я потрапив на зустріч єврокомісарів з польськими священниками. Повна зала єпископів, священників і мирян у Єзуїтському інституті на вулиці Раковєцкій. Європейські політики розповідали про ЄС. І заохочували до входу до Європи. Але чому єпископів? Бо церква у Польщі мала величезний авторитет і дякуючи церкві «Солідарність» змогла вистояти.

Все це відбувалося за правління першого незалежного від Росії президента Валенси. То що Україна пережила в 2014, Польща мала в 90х роках. Зусилля Валенси було повністю скероване на відрив від комуни і від Росії. Не видно було великих змін у житті пересічного Ковальського. Ціни за комунальні послуги були дуже високими і так є до тепер. Платня не висока. Їжа дорога, одяг теж. Усі купували одяг у секонд-хенді. І тому на наступних виборах перемагає бувший комуністичний політик Кваснєвський (Можна це порівняти до того як би президентом став Вілкул, Азаров, Новінський або син Януковича). Але зміни вже зайшли так далеко, що новий президент не змінює вже напрямку країни. Польща стає членом НАТО, бо уряд лишився антикомуністичний. Це був 1999 рік, коли народилася моя перша дитина.

Перші реальні зміни почалися при децентралізації. В містах почалися ремонти, будови шкіл і доріг, шпиталів. Найкраще було там де люди серйозно поставилися до цього і пильнували через громадські організації усі процеси. Але були такі громади; в яких нічого не змінювалося. Був занепад і депресія. Навіть сьогодні є такі райони у Польщі. Там де були активні громадяни, в селах і містах кращала інфраструктура, а зарплатня росла.

Після входу Польщі до ЄС відкрився ринок праці. Знов масова трудова еміграція. З моєї церкви виїхало біля 30% членів з сім’ями, дітьми. Продавали навіть нерухомості. Знов було чути – в цій країні нічого не зміниться, тут неможливо жити. З тих, що виїхали – переважно були ті, що хотіли швидкого успіху або європейські зарплати. Коли я їх відвідував, то бачив, що рівень їх життя на справді не змінився. Мешкали в подібних умовах, тобто в 2 кімнатних квартирках, в бідному районі серед емігрантів, більшу частину грошей проїдали. Хоча мали гроші на дітей від держави і дешевше, напів власне помешкання. Це був плюс, але попри такі плюси деякі верталися до Польщі. Заробляли бо на заході багато і так само багато віддавали на життя.

Підсумок зроблю такий.

Поляки не кинулися силою змінювати систему, яку вспадкували від комуни. Не почали вішати і розстрілювати ворогів нового шляху і корупціонерів. (Хоча праця теж робилася у цьому напрямку). Скерували своє зусилля на впровадження країни до НАТО і разом з цим зламалися перші корупційні схеми. Бо мусіли впровадити нову якість і підхід у сфері військовій, бюджетній, промисловій. В країні почали діяти теж натівські спецслужби, а проти них мафії вже було складніше пручатися. Не легко злапати кожного злодія на гарячому. Але коли система міняється, певні речі вже не є можливі для злодіїв. Про це знають пострадянські „економісти” і тому не хочуть України в НАТО. Рівень зарплатні піднявся у військовій сфері і це впровадило конкуренцію на ринок праці.

Вступ до ЄС відкрив ринок праці і навчання в Європі. Знов конкуренція зробила черговий поштовх для піднесення життєвого рівня. Поліція Польщі почала арештовувати втікачів-корупціонерів у цілій Єврпопі. Почало бути невигідно жити не чесно.

Хочемо того чи ні, але євроінтеграція є цивілізаційним вибором.

Андрій Степанов

Andrzej Stepanow